Waldorf Astoria і великий готельний переїзд

У Нью-Йорку навіть знаменитий готель може змінити адресу, а потім роками пояснювати гостям, де ж він стояв спочатку. Історія Waldorf Astoria починається там, де сьогодні височіє Емпайр Стейт Білдінг, на П’ятій авеню між 33-ю та 34-ю вулицями. Якщо ви стоїте біля хмарочоса й намагаєтесь уявити на його місці розкішний готель із вежами та гострими дахами, доведеться трохи напружити уяву. А потім додати ще один готель поруч. Бо в назві Waldorf Astoria збереглися назви двох окремих закладів, власниками яких були двоюрідні брати.
Вільям Волдорф Астор відкрив готель Waldorf 1893 року на місці родинного особняка. А поряд жила його тітка Керолайн Астор, одна з найвпливовіших світських дам міста. Вона не могла залишатись осторонь від родинних перегонах у стилі «у кого готель більший». Уявіть собі сусіда, який розпочав ремонт. Тепер уявіть, що ремонт виріс у величезний готель просто біля вашого вікна, а сусід ще й ваш племінник. Керолайн із сином Джоном Джейкобом Астором IV зрештою зʼїхали звідти, а на звільненій ділянці син відкрив 1897 року власний готель Astoria.

Між двома закладами облаштували коридор, який отримав назву Peacock Alley — «Павичева алея». В реаліях сьогодення його би назвали «Алея понтів». Цим коридором ходили заможні гості, театральні зірки й поважні відвідувачі, а ньюйоркери та туристи приходили дивитися на них. Два готелі об’єднали в Waldorf-Astoria. У назві з’явився дефіс, а в будівлях — прохід, яким можна було перейти від одного до іншого. Для гіда це дуже зручний випадок, коли історію назви буквально можна намалювати на папері. Два прямокутники й рисочка між ними.
У 1929 році старий комплекс знесли. Ділянку зайняв не аби хто, а Емпайр Стейт Білдінг (найвищий будитнок у світі протягом 41 року), а Waldorf Astoria отримав нову будівлю далі на північ, на Парк-авеню між 49-ю та 50-ю вулицями. Вона відкрилася у 1931 році. Це був серйозний переїзд зі зміною архітектурної моди. На старих фотографіях бачимо гострі дахи й оздоблені фасади, а на новому місці — стриманіший ар-деко, вертикальні ряди вікон і дві вежі. Будівлю спроєктувала фірма Schultze & Weaver. Сьогодні її адреса — 301 Park Avenue.

Дещо зі старого готелю все-таки переїхало. Найпростіше простежити долю великого годинника, створеного для Всесвітньої виставки 1893 року в Чикаго. Він опинився у Waldorf, а після переїзду 1931 року зайняв місце в новому готелі. Є й менш очевидний багаж. Частину стінописів Едварда Емерсона Сіммонса з першого комплексу зберегли для нової будівлі. Уявляю, скільки клопоту було з таким переїздом. У когось коробки з посудом, а тут ще треба не забути стінописи й величезний годинник:)

На Парк-авеню варто звернути увагу й на самі інтер’єри. У вестибюлі з боку авеню є велика мозаїка французького художника Луї Ріґаля. Далі можна роздивлятися мармур, металеві двері ліфтів і деталі оздоблення, які губляться на загальному фото зали. Фасади отримали статус памʼятки історії у 1993 році, а в 2017-му комісія з охорони пам’яток окремо захистила низку внутрішніх приміщень. Серед них вестибюлі, Срібна галерея та Велика бальна зала. Не у всі зали можна потрапити без попереднього запиту, тому прогулянку всередині краще почати із запитання до працівників готелю.

Після багаторічної реставрації знову прийняв гостей у липні 2025 року. Відновили й годинник, і історичні зали, а назва Peacock Alley тепер живе в барі та лаунжі готелю. Якщо хочете посидіти там під час листопадової прогулянки, я б заздалегідь перевірив бронювання й меню. Так буде час і зігрітися, і роздивитися простір навколо. У такому місці легко захопитися стелею настільки, що про власне замовлення згадаєш уже після другого підходу офіціанта.
Для закріплення історії про переїзд одного з найпрестижніших готелів Нью-Йорка можна прогулятися від Емпайр Стейт Білдінг, де колись де брати Астори будували готелі поруч одне одного, до сучасної його адреси на Парк авеню. По дорозі можна зайти на вокзал Гранд Централ Термінал, подивитися на годинник у центрі вокзалу і порівняти його з годинником у Уолдорфі – обидва ці годинники колись використовувалися як традиційне місце зустрічі мешканців Нью-Йорка, та й сам вокзал – справжній витвір мистецтва…, але це вже зовсім інша історія, яку я вам обов’язково розповім у наступних статтях.






Comments