Як звучить Манхеттен на картині Мондріана
Якби мені треба було показати Нью-Йорк на одній картині, я б запропонував подивитися на «Broadway Boogie Woogie» Піта Мондріана. На ній немає жодного хмарочоса, жодного жовтого таксі й жодного ньюйоркера, який обходить туристів на тротуарі. Є біле тло, жовті смуги й дрібні кольорові квадратики. Але простежте поглядом одну смугу. Ось синій квадратик, трохи далі червоний, потім ще один червоний, а на перехресті око вже звернуло вбік. За кілька секунд ви робите те саме, що й на вулиці в Мідтауні. Начебто йдете прямо, а увага весь час перебігає з одного боку на інший.

Придивіться до смуг: здалеку вони здаються жовтими, а зблизька видно, що їх раз у раз переривають інші кольори. У старіших композиціях Мондріана товсті чорні лінії відділяли великі кольорові площини. Тут чорного взагалі немає, а колір перебрався й усередину самих ліній. Я б тут запитав, де саме ваш погляд зупинився. Можливо, на великому прямокутнику, після якого дрібні квадратики знову підхоплюють рух. У когось він одразу піде геть в інший бік. Оце й цікаво. Картина висить рівно, усі лінії прямі, а дивитися на неї спокійно чомусь складно.
Мондріан прибув до Нью-Йорка з Європи в жовтні 1940 року, під час Другої світової війни. Як стверджує MoMA, того ж вечора його друг, художник Гаррі Голцман, поставив йому платівки з бугі-вугі. Цей фортепіанний різновид блюзу виріс із музики чорношкірих піаністів американського Півдня дістався північних міст разом із Великою міграцією афроамериканців. Згодом Мондріан почув бугі-вугі наживо в нью-йоркському клубі Café Society, де грали Альберт Аммонс, Мід «Лакс» Льюїс і Піт Джонсон. Ще студентом в Амстердамі Мондріан захопився бальними танцями, і навіть брав уроки фокстроту. У Нью-Йорку його так зачепило бугі-вугі, що він ставив ті самі платівки по кілька разів і танцював просто у своїй майстерні. А потім цей ритм перебрався на полотно.

Якщо бугі-вугі вам поки що знайоме тільки за назвою, увімкніть щось у виконанні Аммонса й послухайте спочатку низькі ноти. Ліва рука раз у раз повертається до того самого басового рисунка. Права тим часом варіює мелодію й розставляє акценти там, де їх не завжди чекаєш. Тепер поверніться до картини. Вертикалі й горизонталі тримають її разом, як той повторюваний бас. А дрібні червоні, сині й сірі вставки збивають передбачуваність. Око наче вже знає, куди йти, і раптом знаходить щось цікавіше за наміченим маршрутом.
До речі, якщо захочете знайти на полотні сам Бродвей, є невелика проблема. Справжній Бродвей перетинає прямокутну сітку Манхеттена навскіс із північного заходу на південний схід. Саме завдяки цим перетинам виникли, зокрема, Геральд-сквер і Таймс-сквер. На картині ж такої діагоналі взагалі-то немає. Але для себе її там знайшов – подивіть на друге фото – я там зеленою лінією позначив умовний Бродвей. Скажете, не дуже схоже на вулицю? Адже це тільки на карті він – суцільна лінія, а насправді, коли нікуди не летиш, а просто прогулюєшся Бродвеем, то весь час доводиться йти зигзагами – то обходити вуличних музикантів та танцюристів, то переходити дорогу через нескінченне будівництво та латання доріг, то тебе зацікавила кумедна собака і ти пішов питатися хазяйку, чи можна погладити її вовкодава, то на протилежному розі ти побачив вітрину нової кавʼярні і вирішив перевірити, що вони мали на увазі під super orgastic latte mate. Я впевнений, що Мондріан би зацінив мій креативний підхід до пошуку Бродвею на його картині. А може, він саме так і задумав, хто його зна? :)

А й справді - якщо ось так петляючи пройтися від Таймс-сквер до Геральд-сквер, то ви самі помітите, що на кожному перехресті ваш погляд тягнеться кудись убік на кожному перехресті. Десь на світлофор, десь на вивіску, десь на сусідню вулицю, бо там раптом відкрився довгий просвіт між будинками. І тут уже назва картини стає більш зрозумілою, хоча б я не рекомендував користуватися цією картиною, як навігатором:).
«Broadway Boogie Woogie» Мондріан написав у 1942–43 роках, і картина належить MoMA. На разі вона зараз не експонується. Саме ця її відсутність і наштовхнула мене написати цей пост. Бо вже декілька разів під час ексурсій у МоМа я не бачу свого улюбленого Мондріана на звичному місці і оце вирішив полізти в інтернети, перевірити що з ним. Виявляється, з 21 березня до 31 липня 2027 року MoMA планує показати її разом із «Victory Boogie Woogie». Це останнє, незавершене полотно Мондріана, яке для виставки привезуть із Гааги. На ньому досі видно шматочки кольорової стрічки, якою він випробовував різні варіанти композиції. Так що скоро наше бугі-вугі повернеться у МоМу і я зможу розповідати своїм туристам цю історію наживо, а не у блозі:).




Comments